Погожий сонячний день, хоча трішки і прохолодний. Ти повертаєшся зі школи. До твого будинку вже не далеко. Раптом перед тобою з’являється дівчинка. Майже голе, босе дитя простягає до тебе руки, і твоє серце сповнюється болю і жалю. Жалю від того, що допомогти ти їй не зможеш. Її мати ще молода жінка. Мешкає у маленькій розваленій хаті. А ще не так давно на тому ж місці стояв гарний, хоча не надто й великий будинок із розкішним садком. Усе це змінилося в одну мить, коли до цього дому вселилася горілка.
Кожна дитина має право на життя, навчання, а найголовніше - на повагу до неї оточуючих. Зараз дуже багато бездомних дітей, І ми особливо не задумуємося над тим, що всі сироти, бездомні діди хочуть, щоб на них звернули увагу і трішки попіклувалися. Гроші, які держава обіцяє виплачувати при народженні дитини, тільки спокушають на ще один гріх у житті. Спокушають тих, які знайшли втіху в алкоголі.
Усі знають, що вживання алкоголю впливає на роботу серця і особливо печінки, погіршує розумові процеси. Але ж п’ють! Для алкоголіка характерні огрубіння особистості, психофізична зміна, у нього розвивається агресивність. Зниження інтелекту і постійне прагнення випити призводять до того, що п’яниця «втрачає розум», стає здатним до приниження своїх близьких, руйнування власної родини й навіть злочину. Більшість дітей з таких сімей воліють утекти від своїх батьків і жити на вулиці.
До цих пір у магазинах дітям до вісімнадцяти років продають як цигарки, так і алкогольні напої. Це є однією з причин появи неблагополучних сімей. Підлітки з цікавості прагнуть скуштувати алкогольних напоїв, бо щоденно бачать це на прикладі своїх родин.
Люди, пам’ятайте, дитина – не іграшка. Але її так само легко поламати,
І часто ламають саме у сім’ї!
автор: Масянька
Любити свою країну просто
Для мене немає нічого ліпшого за мою Батьківщину: її безкраї
лани, що радують око кожного хлібороба, ліси, які приносять свої дари людині в подяку за її безмежний труд. Любити свою країну просто, головне не боятися показати цю любов, пронести її усією душею і серцем через народ, який гідно зветься українським.
Неможливо, я вважаю, забути свій рідний край, дім у якому ти колись зростав, адже те, що викарбовано золотою печаткою у твоєму серці, залишиться там навіки. Часом виникає відчуття одноманітності, яке пригнічує тебе вже давно відомою гамою кольорів, хочеться поїхати кудись далеко, втекти від цього повсякденного життя на своїй батьківщині. Все одне і те саме, одне і те ж.
Внутрішній голос, якийсь нестерпний і руйнівний, щохвилини шепоче як погано тут жити. Він намагається тебе зламати, але, що це? Якесь світло у кінці темного, і здавалося б, безкінечного тунелю, зігріває тебе, розтоплює кригу забуття і тих нікчемних сумнівів, що окутують тебе. Воно породжує волю до перемоги, прагнення жити у самостійній державі, за яку полягло так багато українців. Неможливо забути, яких зусиль довелося докласти нашому народу, щоб наразі ми жили у незалежній державі.
Я українка, для мене український народ - найліпший у світі, а його мова наймилозвучніша. Звичайно ж, кожна людина вправі вибирати, що для неї буде кращим. Добре бути поліглотом, подорожувати до різних країн світу і вивчати мову наявну кожній із них. Та тільки ганьба тій людині, котра забуває свою власну батьківщину і її мову.
Прославляйте свою країну, несіть свою любов до неї через століття, адже її майбутнє залежить певним чином від нас самих, від дітей, які дізнаються про минуле своєї батьківщини з книжок по історії, але у кожної з них уже сформувалися власні погляди що до нього. Це також добре, адже як чудово, що довкола так багато різносторонніх юнаків і дівчат, які уже мають власну думку і можуть її відстояти у будь-якій ситуації.
автор: Масянька